портал в режимі тестування та наповнення
1545
Урядова гаряча лінія
  • A-
    A+
  • Людям із порушенням зору
Пошук
Шукати на порталі
або
серед нормативних актів
Проект Закону України від 09 вересня 2020

Про матеріали та предмети, що контактують з харчовими продуктами

ПРОЄКТ

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про матеріали та предмети, що контактують з харчовими продуктами


 Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення безпечності матеріалів та предметів, призначених для безпосереднього або опосередкованого контакту з харчовими продуктами (далі – матеріали та предмети) у процесі їх виробництва, обігу та використання з метою забезпечення захисту здоров’я громадян та інтересів споживачів.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Терміни та їх визначення

1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

1) активні матеріали та предмети, що контактують з харчовими продуктами (далі – активні матеріали та предмети) – матеріали та предмети, призначені для подовження мінімального терміну придатності або дати “вжити до” або підтримки чи покращення стану упакованих харчових продуктів, що містять навмисно включені до їх складу компоненти, з яких вивільняються речовини в упаковані харчові продукти або середовище, що оточує такі продукти, або які поглинають речовини з упакованих харчових продуктів чи їх середовища;

2) активні матеріали та предмети з компонентом вивільнення – активні матеріали та предмети, призначені для цільового включення компонентів, що вивільняють речовини в або на упакований харчовий продукт чи середовище, що оточує такий продукт;

3) вивільнені активні речовини – речовини, призначені для вивільнення з активних матеріалів та предметів з компонентом вивільнення, у або на упакований харчовий продукт чи його середовище, виконуючи певну функцію щодо харчового продукту;

4) випробування із навантаженням – демонстрація ефективності процесу переробки для видалення хімічного забруднення з пластикових матеріалів або предметів;

5) виробничі цикли, що знаходяться в замкнутому та контрольованому ланцюзі – цикли виробництва та розповсюдження, в яких здійснюється обіг матеріалів та предметів, в рамках контрольованої системи повторного використання та розповсюдження, і в яких перероблений матеріал походить виключно від визначених ланок ланцюга, а технічна можливість випадкового потрапляння стороннього матеріалу є мінімальною;

6) загальна межа міграції (OML) – максимально дозволена кількість нелетких речовин, що виділяються з матеріалу чи предмету в модельне середовище;

7) заявник – оператор ринку матеріалів та предметів, об’єднання таких операторів ринку, уповноважена особа, що представляє інтереси одного чи декількох операторів ринку матеріалів та предметів, який подав документи з метою отримання експертного звіту про безпечність об’єкту державної реєстрації, проведення державної реєстрації такого об’єкту або внесення змін до умов використання та інших вимог, що передбачені рішенням про державну реєстрацію об’єкту;

8) інтелектуальні матеріали та предмети – матеріали та предмети, які здійснюють моніторинг стану упакованих харчових продуктів або середовища, що оточує такі продукти;

9) компонент – речовина або комбінація речовин, які спричиняють активні та/або інтелектуальні функції матеріалів або предметів, у тому числі продукти реакцій, що відбуваються у процесі цієї дії. До компонентів не належать пасивні частини (матеріали, в які вони додаються або включаються);

10) модельне середовище – тестове середовище, що імітує харчовий продукт і застосовується для вивчення міграції компонентів/речовин з матеріалів та предметів в харчовий продукт;

11) належна виробнича практика (GMP) – організаційно-технічні правила та вимоги до забезпечення якості, які гарантують, що матеріали та предмети послідовно виробляються та контролюються для забезпечення відповідності встановленим щодо них вимогам та стандартам якості, що відповідають їх призначенню, не піддаючи небезпеці здоров’я людини або не спричиняючи неприйнятну зміну складу харчового продукту або не викликаючи погіршення його органолептичних характеристик;

12) обіг – зберігання матеріалів та предметів, що контактують з харчовими продуктами для цілей реалізації, пропонування до реалізації та реалізація цих матеріалів та предметів, зокрема шляхом продажу, обміну, дарування, відчуження іншим шляхом, незалежно від того чи здійснюється таке відчуження на платній основі чи безоплатно;

13) оператор ринку матеріалів та предметів (далі – оператор ринку) – юридична або фізична особа, яка здійснює виробництво та/або обіг матеріалів та предметів;

14) перетворювач – фізична чи юридична особа, відповідальна за забезпечення виконання вимог цього Закону щодо перероблених пластикових матеріалів та предметів на потужностях, що перебувають під її контролем;

15) переробник – фізична чи юридична особа, відповідальна за забезпечення виконання вимог цього Закону щодо процесу переробки пластику на потужностях, що перебувають під її контролем;

16) пластикові вихідні матеріали – зібрані та відсортовані пластикові матеріали та вироби після використання, які використовуються як вихідна сировина в процесах переробки пластику;

17) потужності – споруди, будівлі, приміщення, обладнання та інші засоби, включаючи транспортні засоби, а також територія, що використовуються на будь-якому етапі виробництва, переробки та/або обігу матеріалів та предметів, що контактують з харчовими продуктами;

18) призначена установа – державна установа, призначена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, для організації проведення наукової (експертної) оцінки безпечності об’єктів державної реєстрації та ведення Державного реєстру речовин, дозволених для використання у виробництві матеріалів та предметів, та речовин, що можуть входити до складу активних чи інтелектуальних матеріалів та предметів, а також процесів переробки пластику (далі – Державний реєстр);

19) простежуваність – можливість відслідкувати рух матеріалу або предмету на всіх стадіях виробництва, переробки та обігу;

20) система забезпечення якості – сукупність документально регламентованих організаційно-технічних заходів, що здійснюються оператором ринку з метою забезпечення відповідності якості матеріалів та предметів, що контактують з харчовими продуктами, встановленим щодо них вимогам, а також стандартам якості, необхідним для їх призначеного використання;

21) система контролю якості матеріалів та предметів – систематичне застосування заходів, встановлених в системі забезпечення якості, що забезпечує відповідність вихідних матеріалів (сировини), проміжних і готових матеріалів та предметів, що контактують з харчовими продуктами, із специфікацією, визначеною в системі забезпечення якості;

22) сторона, що контактує з харчовим продуктом – поверхня матеріалу або предмету, що безпосередньо контактує з харчовим продуктом;

23) сторона, що не контактує з харчовим продуктом – поверхня матеріалу або предмету, яка безпосередньо не контактує з харчовим продуктом;

24) специфічна межа міграції – максимально допустима кількість певної речовини, що виділяється з матеріалу або предмету в харчові продукти або модельні середовища;

25) сумарна специфічна межа міграції – максимально допустима сума кількостей певних речовин, що виділяються в харчовий продукт або модельне середовище;

26) функціональний бар’єр – бар’єр, що складається з одного або більше шарів матеріалів, що безпосередньо контактують з харчовими продуктами, та забезпечує відповідність кінцевого матеріалу або предмету вимогам статті 5 цього Закону.

2.      Інші терміни вживаються у значеннях, визначених у Законах України “Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів”, “Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти та корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин”, “Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів”.

Стаття 2. Законодавство про матеріали та предмети

1. Законодавство про матеріали та предмети складається з Конституції України, цього Закону, законів України “Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів”, “Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин”, “Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів” та інших актів законодавства, виданих відповідно до зазначених нормативно-правових актів.

2. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 3. Сфера дії Закону

1. Дія цього Закону поширюється на суспільні відносини щодо матеріалів та предметів, які в готовому до використання стані відповідають одному з таких критеріїв:

1) призначені для контакту з харчовими продуктами;

2) вже контактують з харчовими продуктами та були призначені для цієї мети;

3) можуть контактувати з харчовими продуктами або переносити свої складові у харчові продукти за звичайних або передбачуваних умов використання.

2. Дія цього Закону не поширюється на суспільні відносини щодо:

1) матеріалів та предметів, що постачаються як антикваріат;

2) захисних покриттів або оболонок, зокрема матеріалів, що обгортають або покривають сирні кірки, приготовані м’ясні продукти або фрукти і є частиною харчового продукту та можуть бути спожиті разом з ним;

3) інженерного обладнання для централізованого та нецентралізованого питного водопостачання.

Стаття 4. Повноваження органів виконавчої влади у сфері виробництва, обігу та використання матеріалів та предметів

1. До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері виробництва, обігу та використання матеріалів та предметів належать:

1) забезпечення здійснення державної політики у сфері виробництва, обігу та використання матеріалів та предметів;

2) спрямування та координація роботи органів виконавчої влади у сфері виробництва, обігу та використання матеріалів та предметів, здійснення контролю за їхньою діяльністю у цій сфері;

3) виконання інших повноважень, визначених цим Законом.

2. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, належить:

1) затвердження спеціальних вимог, передбачених пунктами 1-5 частини другої статті 7 цього Закону;

2) забезпечення проведення державної реєстрації об’єктів.

3. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, належить затвердження спеціальних вимог, передбачених пунктами 6-8 частини другої статті 7 цього Закону.

4. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, належить організація та здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про матеріали та предмети.

Розділ ІІ

ВИМОГИ ДО МАТЕРІАЛІВ ТА ПРЕДМЕТІВ

Стаття 5. Загальні вимоги до матеріалів та предметів

1. Виробництво матеріалів та предметів, в тому числі активних та інтелектуальних матеріалів та предметів, повинно здійснюватися відповідно до вимог належної виробничої практики (GMP) з тим, щоб за звичайних або передбачуваних умов використання цих матеріалів та предметів, їх складові не потрапляли в харчові продукти в кількості, що може:

1) бути небезпечною для здоров’я людини;

2) призвести до неприйнятних змін у складі харчового продукту;

3) призвести до погіршення органолептичних властивостей харчового продукту.

2. Маркування, реклама та представлення матеріалів та предметів не повинні вводити споживачів в оману.

Стаття 6. Загальні вимоги до активних та інтелектуальних матеріалів та предметів

1. З урахуванням вимог пунктів 2 та 3 частини першої статті 5 цього Закону допускаються зміни у складі або органолептичних властивостях харчових продуктів, викликані активними матеріалами та предметами, за умови, що такі зміни відповідають вимогам законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів.

2. Активні матеріали та предмети не повинні призводити до змін у складі або органолептичних властивостях харчових продуктів шляхом приховування ознак їх псування або в інший спосіб, що може вводити споживачів в оману.

3. Активні та інтелектуальні матеріали та предмети повинні мати відповідне маркування з метою отримання споживачем інформації про те, які частини таких матеріалів та предметів не є їстівними.

4. Активні та інтелектуальні матеріали та предмети повинні мати необхідне маркування, яке вказує, на те, що ці матеріали або предмети є активними та/або інтелектуальними.

Стаття 7. Спеціальні вимоги для окремих груп матеріалів та предметів

1. Спеціальні вимоги можуть застосовуватися до таких груп матеріалів та предметів, включно із переробленими матеріалами та предметами, та/або будь-яким їх поєднанням:

1)      активні та інтелектуальні матеріали та предмети;

2)      клеї;

3)      кераміка;

4)      корок;

5)      гума;

6)      скло;

7)      іонообмінні смоли;

8)      метали та сплави;

9)      папір та картон;

10)    пластик;

11)    друкарські фарби;

12)    регенерована целюлоза;

13)    силікон;

14)    текстиль;

15)    лаки та покриття;

16)    віск;

17)    деревина.

2. Спеціальні вимоги, передбачені частиною першою цієї статті, можуть включати в себе:

1) стандарти чистоти для речовин, дозволених для використання у виробництві матеріалів та предметів, зазначених у частині першій цієї статті;

2) особливі умови використання речовин, дозволених для використання у виробництві матеріалів та предметів, зазначених у частині першій цієї статті, або матеріалів та предметів, в яких такі речовини використовуються;

3) специфічні межі міграції певних компонентів або груп компонентів у харчові продукти або на їх поверхню з урахуванням інших можливих джерел надходження таких компонентів;

4) загальні межі міграції компонентів у харчові продукти або на їх поверхню;

5) вимоги щодо захисту здоров’я людей від ризиків, що виникають внаслідок перорального контакту з матеріалами та предметами;

6) правила відбору зразків та методи досліджень (випробувань) для цілей державного контролю;

7) вимоги до забезпечення простежуваності матеріалів та предметів, у тому числі вимоги щодо періоду зберігання інформації, необхідної для забезпечення простежуваності;

8) вимоги щодо маркування активних та інтелектуальних матеріалів та предметів.

3. Допускається затвердження декількох спеціальних вимог в одному нормативно-правовому акті.

Стаття 8. Речовини, що дозволені для використання у компонентах активних та інтелектуальних матеріалів та предметів

1. У компонентах активних та інтелектуальних матеріалів та предметів можуть використовуватися речовини, включені до Державного реєстру.

2. До речовин, які не включені до Державного реєстру, але можуть використовуватись у виробництві матеріалів та предметів, належать:

1) вивільнені активні речовини за умови, що вони відповідають умовам, встановленим у частині третій цієї статті;

2) речовини, на які поширюється дія законодавства у сфері безпечності харчових продуктів, які додаються або включаються в активні матеріали та предмети із застосуванням методів впровадження або прикріплення з метою отримання технологічного ефекту в харчових продуктах, за умови, що вони відповідають умовам, встановленим у частині третій цієї статті;

3) речовини, що використовуються в компонентах, які не перебувають у прямому контакті з харчовим продуктом або середовищем, у якому перебуває харчовий продукт, і розділені з харчовим продуктом функціональним бар’єром, за умови, що їх міграція не перевищує 0,01 міліграма на кілограм і вони не належать до жодної з таких категорій:

речовини, що класифікуються як мутагенні, канцерогенні або токсичні для репродуктивної функції;

речовини, які навмисно зменшені до розміру часток та які мають фізичні та хімічні властивості, що значно відрізняються від властивостей у первинному стані.

3. Речовини зазначені в пунктах 1 та 2 частини другої цієї статті можуть використовуватись з дотриманням таких умов:

1) вони використовуються у відповідності з вимогами законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів, і відповідають положенням цього Закону та, у разі необхідності - спеціальним вимогам, передбаченим статтею 7 цього Закону;

2) кількість вивільненої активної речовини не враховується у значенні вимірюваної загальної межі міграції у випадках, коли загальну межу міграції встановлено спеціальними вимогами, передбаченими статтею 7 цього Закону, щодо матеріалу, що контактує з харчовим продуктом і до якого включено активний чи інтелектуальний компонент.

Стаття 9. Вимоги до перероблених пластикових матеріалів та предметів

1. Перероблені пластикові матеріали та предмети можуть перебувати в обігу лише у тому випадку, якщо вони повністю або частково виготовлені з переробленого пластика, отриманого в процесі переробки, який зареєстровано відповідно до вимог цього Закону.

2. Процес переробки пластику, повинен здійснюватися в умовах відповідної системи забезпечення якості, що відповідає вимогам статті 20 цього Закону.

3. У перероблених пластикових матеріалах та предметах, виготовлених відповідно до вимог належної виробничої практики (GMP), що відповідає вимогам статті 19 цього Закону, може використовуватись перероблений пластик виготовлений за допомогою процесу переробки пластику, який не внесений до Державного реєстру, якщо:

1) перероблені пластикові матеріали та предмети, виготовлені з мономерів та вихідних речовин, отриманих в результаті хімічної деполімеризації пластикових матеріалів та предметів;

2) перероблені пластикові матеріали та предмети, виготовлені з пластикових відрізків та/або виробничого браку, що утворюються при виробництві пластику або матеріалів та предметів за умови, що вони були виготовлені із дотриманням вимог законодавства про предмети і матеріали;

3) у матеріалах та предметах перероблений пластик використовується за пластиковим функціональним бар’єром.

Розділ ІІІ

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ

Стаття 10. Загальні вимоги щодо державної реєстрації об'єктів, що використовуються у виробництві матеріалів та предметів

1. У виробництві матеріалів та предметів забороняється використання об’єктів державної реєстрації, не зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону. Забороняється використання об’єктів державної реєстрації з порушенням умов державної реєстрації для таких об’єктів, зазначених у Державному реєстрі.

2. Об’єктами державної реєстрації (об’єктами) є:

1) речовини, що використовуються у виробництві матеріалів та предметів;

2) речовини, що входять до складу активних або інтелектуальних матеріалів та предметів;

3) процеси переробки пластику, що був у використанні та повторно використовується у виробництві матеріалів та предметів (процеси переробки пластику).

3. Речовини, зазначені у пунктах 1 та 2 частини другої цієї статті, підлягають державній реєстрації, якщо вони використовуються у виробництві матеріалів та предметів, зазначених у пунктах 1, 3, 10, 12 частини першої статті 7 цього Закону.

4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, забезпечує проведення державної реєстрації об’єктів, передбачених цією статтею.

5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, забезпечує формування та ведення Державного реєстру.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, забезпечує відкритий та безоплатний доступ до Державного реєстру на своєму офіційному веб-сайті.

6. Державна реєстрація об’єктів, визначених цією статтею, здійснюється безоплатно на необмежений строк.

7. Положення про державну реєстрацію речовин та процесів, що використовуються у виробництві матеріалів та предметів, призначених для безпосереднього або опосередкованого контакту з харчовими продуктами, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Положення про державну реєстрацію речовин та процесів, що використовуються у виробництві матеріалів та предметів, призначених для безпосереднього або опосередкованого контакту з харчовими продуктами, зокрема визначає вимоги до документів, що надаються заявником з метою державної реєстрації об’єктів, вимоги до наукової (експертної) оцінки об’єктів та форму експертного звіту про безпечність об’єктів державної реєстрації, форму рішення про державну реєстрацію об’єктів або відмову у її здійсненні, форму та порядок ведення Державного реєстру.

Стаття 11. Порядок державної реєстрації об’єктів

1. Для здійснення державної реєстрації об’єктів, заявник подає до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, відповідну заяву, до якої додаються такі документи:

1) реєстраційне досьє (у друкованій та електронній формах);

2) резюме реєстраційного досьє (у друкованій та електронній формах);

3) експертний звіт про безпечність відповідного об’єкту.

2. Заявник несе відповідальність за достовірність відомостей, що містяться у реєстраційному досьє та резюме реєстраційного досьє, а також за додержання прав інтелектуальної власності, пов’язаних з такими відомостями.

3. Експертний звіт про безпечність об’єкту державної реєстрації надається за результатами наукової (експертної) оцінки, проведеної призначеною установою, у строк, що не перевищує шість місяців з моменту звернення заявника до такої установи з наданням реєстраційного досьє та його резюме (у друкованій та електронній формі). У разі надзвичайної складності наукової (експертної) оцінки строк її проведення може бути продовжений призначеною установою не більше, ніж на шість місяців, про що має бути повідомлений заявник у письмовій формі з обгрунтуванням причин продовження строку наукової (експертної) оцінки.

4. У разі недостатності інформації, що міститься у реєстраційному досьє, для проведення наукової (експертної) оцінки безпечності об’єкту державної реєстрації призначена установа може звернутися до заявника із запитом про надання додаткової інформації або пояснень. Строки, передбачені у частині третій цієї статті для проведення наукової (експертної) оцінки безпечності об’єкту державної реєстрації, призупиняються до моменту отримання призначеною установою відповідної додаткової інформації або пояснень.

5. Під час проведення наукової (експертної) оцінки безпечності об’єкта державної реєстрації призначена установа перевіряє інформацію, зазначену в документах, поданих заявником, та з’ясовує чи відповідає речовина, що використовується у виробництві матеріалів та предметів або входить до складу активних або інтелектуальних матеріалів та предметів, вимогам щодо безпечності, встановленим у статтях 5 та 6 цього Закону.

6. За результатами проведеної наукової (експертної) оцінки призначена установа складає експертний звіт про безпечність об’єкта державної реєстрації, в якому рекомендує центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, здійснити державну реєстрацію відповідного об’єкта або відмовити у здійсненні його державної реєстрації. Рекомендація про відмову у здійсненні державної реєстрації має бути обгрунтованою.

7. У разі, якщо експертний звіт про безпечність об’єкта державної реєстрації містить рекомендацію здійснити державну реєстрацію відповідного об’єкта, такий звіт повинен містити:

1) призначення та характеристики речовини, що є об’єктом державної реєстрації;

2) у разі доцільності – рекомендації щодо умов використання речовини, що є об’єктом державної реєстрації, та/або матеріалів та предметів, у виробництві яких можуть використовуватись такі речовини;

3) оцінку запропонованої методики лабораторного дослідження (випробування) для визначення міграції речовини.

8. Призначена установа протягом п’яти робочих днів з дня, наступного за днем завершення підготовки експертного звіту про безпечність об’єкта державної реєстрації, надсилає цей звіт заявнику та розміщує його на своєму веб-сайті з урахуваннями вимог щодо конфіденційності інформації відповідно до статті 14 цього Закону.

9. Послуги з наукової (експертної) оцінки безпечності об’єкта державної реєстрації є платними. Розмір плати за надання цих послуг визначається на основі методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та не повинен перевищувати фактичної вартості наданих послуг.

10. Протягом 30 робочих днів після отримання від заявника документів, передбачених частиною першою цієї статті, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, приймає рішення про державну реєстрацію об’єкта, або про відмову в його реєстрації та направляє копію цього рішення заявнику та призначеній установі.

11. Рішення про державну реєстрацію об’єкта повинно визначати умови використання відповідного об’єкта.

12. Якщо рішення про державну реєстрацію об’єкта або про відмову в такій реєстрації, не співпадає з рекомендацією, що міститься в експертному звіті про безпечність цього об’єкту, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, повинен мотивувати у відповідному рішенні свою незгоду з такою рекомендацією.

13. Підставою для відмови у державній реєстрації об’єкта є:

1) некомплектність реєстраційного досьє;

2) недостовірність відомостей, наведених у реєстраційному досьє;

3) рекомендація про відмову у здійсненні державної реєстрації об’єкта у зв’язку з його невідповідністю вимогам статті 5 або 6 цього Закону, що міститься в експертному звіті про безпечність об’єкта.

14. Протягом трьох робочих днів з дня, наступного за днем прийняття рішення про державну реєстрацію об’єкта, призначена установа вносить інформацію, зазначену в такому рішенні, до Державного реєстру.

15. Оператор ринку, який використовує об’єкт державної реєстрації, повинен негайно повідомляти центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, наявну у нього наукову або технічну інформацію, яка може мати потенційний вплив на наукову (експертну) оцінку безпечності відповідного об’єкта. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, направляє таку інформацію до призначеної установи. За наявності достатніх підстав призначена установа може переглянути експертний звіт про безпечність такого об’єкта.

Стаття 12. Особливості державної реєстрації процесів переробки пластику

1. Державна реєстрація процесів переробки пластику, що використовуються у виробництві матеріалів та предметів, здійснюється в порядку, передбаченому статтею 11 цього Закону, з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею.

2. Процес переробки пластику, що був у використанні та повторно використовуєються у виробництві матеріалів та предметів, може бути зареєстровано, якщо він відповідає наступним умовам:

1) якість пластикових вихідних матеріалів повинна характеризуватися та контролюватися відповідно до критеріїв, що забезпечують відповідність отриманих перероблених пластикових матеріалів та предметів вимогам статті 5 цього Закону;

2) пластикові вихідні матеріали повинні походити з пластикових матеріалів та предметів, які були виготовлені відповідно до вимог законодавства щодо пластикових матеріалів та предметів, що контактують з харчовими продуктами;

3) пластикові вихідні матеріали повинні походити з виробничого циклу, що знаходяться в замкнутому та контрольованому ланцюзі. В такому виробничому циклі повинні використовуватися лише матеріали та предмети, призначені для контакту з харчовими продуктами, а будь-яке забруднення має бути виключино або має бути продемонстровано у випробуванні із навантаженням чи за допомогою інших відповідних наукових доказів, що процес здатний знизити будь-яке забруднення пластикових вихідних матеріалів до концентрації, яка не становить небезпеки для здоров’я людини;

4) якість переробленого пластику повинна бути охарактеризована та контрольована відповідно до критеріїв, що забезпечують відповідність остаточних перероблених пластикових матеріалів та предметів вимогам статті 5 цього Закону;

5) умови використання вторинного пластику гарантують відповідність пластикових матеріалів та предметів вимогам статті 5 цього Закону.

3. В експертному звіті про безпечність процесу переробки пластику має бути зазначено чи відповідає процес переробки пластику вимогам частини другої цієї статті.

4. У разі, якщо експертний звіт про безпечність процесу переробки пластику містить рекомендацію здійснити державну реєстрацію відповідного процесу, такий звіт повинен містити стислий опис процесу переробки пластику, а також у разі необхідності – рекомендації щодо:

1) умов (обмежень), що стосуються пластикових вихідних матеріалів;

2) умов (обмежень) щодо процесу переробки;

3) критеріїв, за якими характеризується перероблений пластик;

4) умов використання переробленого пластику;

5) контролю за дотриманням у процесі переробки пластику умов державної реєстрації відповідного процесу.

5. Рішення про державну реєстрацію процесу переробки пластику повинно містити:

1) назву процесу переробки пластику;

2) назву та місцезнаходження заявника (оператора ринку, який має виключне право використовувати зареєстрований процес переробки пластику);

3) стислий опис процесу переробки пластику;

4) умови (обмеження), що стосуються пластикових вихідних матеріалів;

5) умови (обмеження) щодо процесу переробки;

6) критерії, за якими характеризується перероблений пластик;

7) умови використання переробленого пластику;

8) вимоги щодо контролю за дотриманням у процесі переробки пластику умов державної реєстрації відповідного процесу переробки;

9) дату, починаючи з якої державна реєстрація процесу переробки пластику вважається чинною.

6. Після державної реєстрації процесу переробки пластику заявник вважається оператором ринку, який має виключне право на використання відповідного процесу переробки пластику. Інші оператори ринку можуть використовувати відповідний зареєстрований процес переробки пластику лише на підставі ліцензії (дозволу), наданого оператором ринку, який має виключне право на його використання.

7. Оператор ринку, який має виключне право на використання зареєстрованого процесу переробки пластику та інші оператори ринку, які використовують такий процес на підставі ліцензії (дозволу), зобов’язані дотримуватися умов державної реєстрації відповідного процесу переробки пластику, зазначених у Державному реєстрі.

8. Будь-який перетворювач, який використовує перероблений пластик, отриманий в рамках зареєстрованого процесу переробки, або будь-який оператор ринку, який використовує матеріали або предмети, що містять перероблений пластик, отриманий в рамках зареєстрованого процесу переробки, зобов’язаний дотримуватися умов державної реєстрації відповідного процесу переробки пластику, зазначених у Державному реєстрі.

Стаття 13. Внесення змін, зупинення дії та скасування рішення про державну реєстрацію 

1. Будь-який оператор ринку, який використовує зареєстровані речовини, зазначені у пунктах 1 та 2 частини другої статті 10, або матеріали та предмети, що містять такі речовини, може звернутися до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, із заявою про внесення змін до умов використання цих речовин та інших вимог, що передбачені рішенням про державну реєстрацію відповідних речовин.

Внесення змін до умов використання зареєстрованих речовин та інших вимог, що передбачені рішеннями про їх державну реєстрацію, здійснюється в порядку, визначеному статтею 11 цього Закону, з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею.

2. Оператор ринку, який має виключне право на використання зареєстрованого процесу переробки пластику, може звернутися до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, із заявою про внесення змін до умов використання такого процесу переробки та інших вимог, що передбачені рішенням про державну реєстрацію відповідного процесу переробки пластику.

Внесення змін до умов використання зареєстрованих процесів переробки пластику та інших вимог, що передбачені рішеннями про їх державну реєстрацію, здійснюється в порядку, визначеному статтями 11 та 12 цього Закону, з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею.

3. Заява, зазначена в частинах першій та другій цієї статті, повинна містити посилання на заяву про державну реєстрацію відповідного об’єкта та супроводжуватися такими документами як:

1) реєстраційне досьє, що містить нову інформацію про об’єкт державної реєстрації;

2) нове резюме (стислий виклад) реєстраційного досьє;

3) експертний звіт про безпечність об’єкту державної реєстрації з рекомендацією про внесення змін до умов використання та інших вимог, що передбачені рішенням про державну реєстрацію відповідного об’єкту.

4. Повторна наукова (експертна) оцінка безпечності об’єкта державної реєстрації проводиться призначеною установою за зверненням оператора ринку, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, або за власною ініціативою у разі отримання обгрунтованої нової інформації, що стосується безпечності раніше зареєстрованого об’єкта. За результатами повторної наукової (експертної) оцінки безпечності об’єкту державної реєстрації призначена установа надає експертний звіт про безпечність відповідного об’єкту із зазначенням однієї з таких рекомендацій:

1) залишити рішення про державну реєстрацію відповідного об’єкту без змін;

2) внести зміни до умов використання відповідного об’єкту та інших вимог, що передбачені рішенням про його державну реєстрацію;

3) скасувати рішення про державну реєстрацію відповідного об’єкту.

5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, приймає рішення про внесення змін до умов використання зареєстрованого об’єкту та інших вимог, передбачених рішенням про його державну реєстрацію, або про скасування рішення про його державну реєстрацію з урахуванням експертного звіту про безпечність такого об'єкту з рекомендацією щодо прийняття відповідного рішення.

6. У разі отримання інформації, що свідчить про небезпечність зареєстрованого об’єкту, та відсутності інших способів запобігти шкідливому впливу такого об’єкту на життя або здоров’я людини центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, може прийняти рішення про зупинення дії рішення про державну реєстрацію відповідного об’єкту до отримання експертного звіту про безпечність такого об’єкту, передбаченого частиною четвертою цієї статті.

7. У разі прийняття центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, рішення про зупинення дії або скасування рішення про державну реєстрацію об’єктів, зазначених у частині другій статті 10 цього Закону, забороняється використання цих об’єктів у виробництві матеріалів та предметів, а також обіг матеріалів та предметів, виготовлених з використанням таких об’єктів.

8. Відомості про рішення, прийняті центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, відповідно до вимог цієї статті, вносяться до Державного реєстру не пізніше трьох робочих днів після їх прийняття.

Стаття 14. Захисні заходи

У разі отримання обґрунтованої нової інформації, що використання матеріалів та предметів, які відповідають затвердженим щодо них спеціальним вимогам, ставить під загрозу життя або здоров’я людини центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, або центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, може тимчасово зупинити дію або обмежити застосування затверджених цим органом спеціальних вимог щодо таких матеріалів та предметів.

У випадках, зазначених в частині першій цієї статті, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, або центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, проводить консультації з призначеною установою щодо безпечності відповідних матеріалів та предметів, за результатами яких вносить зміни до затверджених ним спеціальних вимог з метою посилення захисту здоров’я людини.

Після внесення зазначених в частині другій цієї статті змін до спеціальних вимог щодо матеріалів та предметів дія цих вимог відновлюється, а обмеження на їх застосування скасовуються.

Стаття 15. Конфіденційність

1. Заявник має право додати до заяви про державну реєстрацію клопотання про забезпечення режиму конфіденційності окремих відомостей, що містяться в реєстраційному досьє. Таке клопотання повинно містити перелік відомостей, що містяться в реєстраційному досьє, які заявник визначив як конфіденційні, а також порядок та умови поширення таких відомостей. Клопотання про забезпечення режиму конфіденційності повинно містити належне обгрунтування того, яким чином розголошення відомостей, які заявник бажає залишити конфіденційними, може суттєво погіршити його конкурентне становище. 

2. Не може бути конфіденційною така інформація:

1) найменування та місцезнаходження заявника та хімічна назва об’єктів, які підлягають реєстрації;

2) використання якої, пов’язано з оцінкою безпечності об’єктів, які підлягають реєстрації;

3) методика проведення лабораторних досліджень (випробувань);

4) інші відомості, що вносяться до Державного реєстру.

3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я та призначена установа, їх посадові та службові особи забезпечують захист відомостей, що містяться в реєстраційному досьє та визначені заявником як конфіденційні, та несуть відповідальність за порушення режиму конфіденційності таких відомостей відповідно до закону.

Розділ IV

МАРКУВАННЯ, ДЕКЛАРУВАННЯ ВІДПОВІДНОСТІ

ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОСТЕЖУВАНОСТІ

Стаття 16. Маркування

1. З урахуванням спеціальних вимог для груп матеріалів та предметів, визначених статтею 7 цього Закону, матеріали та предмети, які на момент їх реалізації не контактують із харчовими продуктами, повинні супроводжуватись такою інформацією як:

1) напис “для контакту з харчовими продуктами” або спеціальне позначення щодо їх застосування (наприклад, “кавоварка”, “пляшка для вина”, “столова ложка”) або графічний знак, ескіз якого міститься у додатку 1 до цього Закону;

2) спеціальна інструкція щодо правильного та безпечного використання матеріалів та предметів (у разі необхідності);

3) найменування або торгівельна марка, в обох випадках – місцезнаходження або юридична адреса виробника, оператора з переробки, або продавця, що вводить в обіг матеріали та предмети;

4) інформація, що забезпечує простежуваність матеріалів та предметів відповідно до вимог законодавства;

5) інформація про дозволене використання та інша відповідна інформація, така як назва та кількість речовин, що вивільняються активним компонентом (для активних матеріалів та предметів).

2. Для предметів, характеристики яких забезпечують їх чітку ідентифікацію як предметів, що призначені для контакту із харчовими продуктами, інформація, визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, не підлягає обов’язковому зазначенню.

3. Маркування, передбачене частиною першою цієї статті, повинно легко розпізнаватись, бути чітким (розбірливим) та бути таким, щоб його неможливо було видалити.

4. Маркування матеріалів та предметів виконується державною мовою. За рішенням оператора ринку поруч із текстом, викладеним державною мовою, може розміщуватися його переклад іншими мовами.

5. На стадії роздрібної торгівлі предметами та матеріалами інформація, визначена частиною першою цієї статті, повинна зазначатись:

1) безпосередньо на матеріалах та предметах або на їх упаковці;

2) або на етикетці, прикріпленій безпосередньо на матеріали та предмети або на їх упаковку;

3) у разі, якщо з технічних причин така інформація або етикетка, на якій вона знаходиться, не може бути нанесеною безпосередньо на матеріали та предмети або на їх упаковку на стадії виробництва та реалізації таких матеріалів та предметів – у примітці, яка знаходиться в безпосередній близькості до матеріалів та предметів у чіткому полі зору покупців.

6. На стадії реалізації матеріалів та предметів, за винятком роздрібної торгівлі, інформація, визначена частиною першою цієї статті, повинна зазначатися:

1) у супровідних документах;

2) або на етикетці чи упаковці;

3) або безпосередньо на матеріалах та предметах.

7. Інформація, визначена пунктами 1, 2 та 5 частини першої цієї статті, повинна зазначатись щодо матеріалів та предметів, які відповідають вимогам статті 3 цього Закону, а також спеціальним вимогам, визначеним статтею 7 цього Закону.

8. Для забезпечення ідентифікації споживачем неїстівних частин активні та інтелектуальні матеріали та предмети або їх частини у разі, коли вони можуть бути сприйняті як їстівні, повинні мати таке маркування: напис “НЕ СПОЖИВАТИ” та/або відповідний графічний символ (за наявності технічної можливості), ескіз якого міститься у додатку 2 до цього Закону.

9. Інформація, зазначена в частині восьмій цієї статті, повинна бути помітною, розбірливою та нанесена у спосіб, що унеможливлює її видалення. Вона повинна бути надрукована шрифтом, розмір якого повинен дорівнювати або перевищувати 3 мм.

10. Вивільнені активні речовини вважаються інгредієнтами відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону України “Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів” і підлягають вимогам зазначеного Закону.

11. У разі добровільного надання інформації про вміст переробленого пластику у матеріалах та предметах застосовуються правила, встановлені у національному стандарті ДСТУ ISO 14021 або в іншому стандарті, яким його замінено.

Стаття 17. Декларування відповідності

1. Матеріали та предмети, а також речовини, призначені для виробництва цих матеріалів та предметів, визначені центральним органом виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, повинні супроводжуватися письмовою декларацією відповідності вимогам, встановленим щодо зазначених матеріалів, предметів та речовин, виданою оператором ринку.

Перелік матеріалів та предметів, а також речовин, призначених для виробництва цих матеріалів та предметів, вимоги до змісту інформації, яка має міститись у декларації відповідності затверджуються центральним органом виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів.

2. Інформація, що міститься в декларації відповідності, повинна бути підтверджена відповідними документами, які оператор ринку зобов’язаний надати на вимогу компетентного органу.

3. У декларації відповідності для перероблених пластикових матеріалів та предметів повинно бути вказано, що у виробництві цих матеріалів та предметів використовувався лише пластик, отриманий за допомогою зареєстрованого процесу переробки пластику, із зазначенням реєстраційного номера такого процесу.

4. У декларації відповідності для переробленого пластику повинно бути вказано, що:

1) його виготовлено за допомогою зареєстрованого процесу переробки пластику із зазначенням реєстраційного номера такого процесу;

2) пластикова сировина, процес переробки та перероблений пластик відповідають специфікаціям, для яких було зареєстровано процес переробки пластику;

3) оператор ринку застосовує систему забезпечення якості, передбачену статтею 20 цього Закону.

Стаття 18. Простежуваність

1. Оператори ринку повинні забезпечити простежуваність матеріалів та предметів на всіх етапах їх виробництва та обігу.

2. Оператори ринку, беручи до уваги технічні можливості потужності, повинні впроваджувати системи та процедури, які дозволяють ідентифікувати потужність, з якої або до якої постачаються матеріали та предмети і, у випадку необхідності – речовини або продукцію, які підпадають під сферу дії цього Закону. Ця інформація надається оператором ринку на вимогу компетентного органу.

3. Матеріали та предмети, які знаходяться в обігу, повинні ідентифікуватись відповідною системою, яка забезпечує можливість їх простежуваності за допомогою маркування або відповідної документації чи інформації.

 

Розділ V.

НАЛЕЖНА ВИРОБНИЧА ПРАКТИКА (GMP)

Стаття 19. Загальні вимоги щодо належної виробничої практики

1. Групи матеріалів та предметів, зазначені у частині першій статті 7 цього Закону, а також комбінації таких матеріалів та предметів або перероблені матеріали та предмети, що використовуються у виробництві матеріалів та предметів, що контактують з харчовими продуктами, повинні виготовлятися відповідно до вимог належної виробничої практики.

2. Вимоги належної виробничої практики застосовуються до всіх секторів виробництва і на всіх етапах виробництва, переробки та обігу матеріалів та предметів, крім виробництва вихідних речовин (сировини).

3. Вимоги належної виробничої практики включають в себе вимоги статтей 20-22 цього Закону, а також детальні правила щодо використання друкарських чорнил, що містяться у додатку 3 до цього Закону, та спеціальні вимоги до системи забезпечення якості для процесів переробки пластику, що містяться у додатку 4 до цього Закону.

Стаття 20. Система забезпечення якості

1. Оператор ринку повинен створити, впровадити та забезпечити функціонування ефективної та задокументованої системи забезпечення якості.

Така система повинна:

1) враховувати кваліфікацію працівників, їх знання та навички, а також організацію виробництва (приміщень та обладнання), необхідних для забезпечення відповідності готових матеріалів та предметів встановленим щодо них вимогам;

2) застосовуватись із урахуванням розміру потужності.

2. Вихідні матеріали (сировина) повинні бути відібраними та відповідати попередньо встановленим специфікаціям, які повинні забезпечувати відповідність матеріалів та предметів встановленим щодо них вимогам.

3. Виробничі та інші операції щодо вихідних матеріалів (сировини), проміжних і готових матеріалів та предметів, повинні здійснюватися відповідно до заздалегідь встановлених інструкцій та процедур.

Стаття 21. Система контролю якості

1. Оператор ринку повинен створити та застосовувати на постійній основі ефективну систему контролю якості.

2. Система контролю якості має включати в себе моніторинг впровадження та досягнення цілей належної виробничої практики, та визначати коригувальні заходи для усунення будь-якої невідповідності щодо виконання вимог належної виробничої практики. Такі коригувальні заходи повинні здійснюватися оператором ринку без затримки та можуть перевірятися компетентним органом під час здійснення заходів державного контролю.

Стаття 22. Вимоги до документації

1. Оператор ринку зобов’язаний:

1) розробити та вести документацію в паперовій або електронній формі стосовно специфікацій, виробничих формул та методів переробки, що мають відношення до відповідності (дотримання встановлених законодавством вимог) та безпечності готових матеріалів або предметів;

2) розробити та вести документацію в паперовій або електронній формі, в якій обліковуються відомості про виконання виробничих процесів, що мають відношення до забезпечення відповідності (дотримання встановлених законодавством вимог) та безпечності готових матеріалів або предметів, а також відомості про результати функціонування системи контролю якості.

2. Документація, зазначена у частині першій цієї, статті повинна надаватися оператором ринку на запит компетентного органу.

Розділ VI

ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОПЕРАТОРІВ РИНКУ

Стаття 23. Державний контроль за дотриманням законодавства про матеріали та предмети

Державний контроль у сфері виробництва, обігу та використання матеріалів та предметів, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, відповідно до Закону України “Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин”.

Стаття 24. Відповідальність за порушення законодавства про матеріали та предмети

Оператори ринку матеріалів та предметів, а також оператори ринку харчових продуктів, винні в порушенні вимог законодавства про матеріали та предмети, несуть відповідальність у межах діяльності, яку вони здійснюють, відповідно до Закону України “Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин”.

Розділ VII

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через три роки з дня його опублікування, крім:

пунктів 3 та 6 цього розділу, які набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

2. Установити, що матеріали та предмети, які відповідають вимогам законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, але які не відповідають вимогам цього Закону після набрання ним чинності, можуть перебувати в обігу протягом п’яти років після набрання чинності цим Законом.

3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, здійснює первинне формування (наповнення) Державного реєстру в частині речовин, дозволених для використання у виробництві матеріалів та предметів, а також речовин, що входять до складу активних або інтелектуальних матеріалів та предметів, з урахуванням наявних наукових даних щодо безпечності відповідних речовин та міжнародних зобов’язань України до набрання чинності цим Законом.

4. Додатки №№ 1-4 до цього Закону є його невід’ємною частиною.

5. Внести зміни до таких законів України:

1) у Законі України “Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів” (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 41–42, ст. 2024):

а) у статті 1:

у частині першій:

пункт 55 викласти в такій редакції:

“55) оператор ринку харчових продуктів (далі - оператор ринку) - суб’єкт господарювання, який провадить діяльність з метою або без мети отримання прибутку та в управлінні якого перебувають потужності, на яких здійснюється первинне виробництво, виробництво, реалізація та/або обіг харчових продуктів та/або інших об’єктів санітарних заходів (крім матеріалів та предметів, що контактують з харчовими продуктами), і який відповідає за виконання вимог цього Закону та законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів. До операторів ринку належать фізичні особи, якщо вони провадять діяльність з метою або без мети отримання прибутку та займаються виробництвом та/або обігом харчових продуктів або інших об’єктів санітарних заходів (крім матеріалів та предметів, що контактують з харчовими продуктами). Оператором ринку також вважається агропродовольчий ринок;”;

пункт 70 виключити;

пункт 74 викласти в такій редакції:

“74) простежуваність - можливість ідентифікувати оператора ринку, час, місце, предмет та інші умови поставки (продажу або передачі), достатні для встановлення походження харчових продуктів, тварин, призначених для виготовлення харчових продуктів або речовин, що призначені для включення, або очікується, що вони будуть включені в харчові продукти, на всіх стадіях виробництва, переробки та обігу;”;

б) у пункті 5 частини другої статті 29 слова “допоміжні матеріали для переробки, та” виключити;

в) у тексті статті 31 слова “та матеріалів, що контактують з харчовими продуктами” виключити;

г) у пункті 3 частини четвертої статті 32 слова “та матеріалів, що контактують з харчовими продуктами,” виключити;

ґ) у абзаці шостому пункту 1 частини другої статті 62 слова “та матеріалів” замінити словами “матеріалів та предметів”;

2) у частині першій статті 65 Закону України “Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин” (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 31, ст. 343):

слова “Оператори ринку несуть відповідальність за такі правопорушення:” замінити словами “Оператори ринку несуть відповідальність в межах діяльності, яку вони здійснюють, за такі правопорушення:”;

доповнити пунктами 24-27 такого змісту:

“24) порушення встановлених законодавством вимог до виробництва, обігу та використання матеріалів та предметів, що контактують з харчовими продуктами –

тягнуть за собою накладення штрафу на юридичних осіб у розмірі п’ятнадцяти мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб - підприємців - у розмірі десяти мінімальних заробітних плат;

25) порушення встановлених законодавством вимог до маркування матеріалів та предметів, що контактують з харчовими продуктами –

тягнуть за собою накладення штрафу на юридичних осіб у розмірі п’ятнадцяти мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб - підприємців - у розмірі десяти мінімальних заробітних плат;

26) порушення встановлених законодавством вимог до простежуваності матеріалів та предметів, що контактують з харчовими продуктами –

тягнуть за собою накладення штрафу на юридичних осіб у розмірі п’ятнадцяти мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб - підприємців - у розмірі десяти мінімальних заробітних плат;

27) порушення встановлених законодавством вимог до застосування належної виробничої практики під час виробництва матеріалів та предметів, що контактують з харчовими продуктами -

тягнуть за собою накладення штрафу на юридичних осіб у розмірі п’ятнадцяти мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб - підприємців - у розмірі десяти мінімальних заробітних плат.”.

3) у статті 1-1 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 27, ст. 218, 2014 р., № 41-42, ст. 2024) після слів “ураженням людей,” доповнити словами “а також матеріали та предмети, що контактують з харчовими продуктами.”.

6. Кабінету Міністрів України протягом двох років з дня, наступного за днем опублікування цього Закону:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити розроблення та затвердження нормативно-правових актів, передбачених цим Законом, з урахуванням міжнародних зобов’язань України;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

забезпечити набрання чинності всіма зазначеними у цьому пункті нормативно-правовими актами одночасно з набранням чинності цим Законом.

 

Голова Верховної Ради

України



Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux